Приём детей в экстренном порядке проводится каждый день, круглосуточно. Госпитализация в плановом порядке проводится ежедневно.

Якщо хвилина вашої роботи…


Дитяча мікрохірургія — то є виконання соцзамовлення епо­хи науково-технічного прогресу й політики, яка оперує кров’ю. Бо коли є люди, що скидають бомби на мирне місто й ці бом­би відривають дітям ноги й руки, то мають бути й люди, які ці пальчики, ручки й ступні пришивають. І що цікаво, той, хто кидає, має все для високопрофесійного виконання священного обов’язку захисту цілісності й неподільності. А той, хто потім під мікроскопом від трьох до п’ятнадцяти годин чаклує, зшива­ючи нерви, судини, сухожилля, не має і половини необхідно­го, а в повному обсязі — хіба що честь і професію.

Український центр дитячої мікрохірургії було створено дев’ять років тому. Це два напрями оперативної діяльності: планові хворі (виправлення наслідків родового пара­лічу й уроджених аномалій розвитку, таких як косорукість чи пальці, що зрослися) і па­цієнти «швидкої допомоги» — оті самі рва­ні, рубані, стріляні, розтрощені травми, про які йшлося. Ці операції досі залишаються унікальними, хоч для самих мікрохірургів вони вже рядові.

Останнім часом пацієнтів у центрі різ­ко поменшало. Цьому можна було б без­межно радіти, якби поменшало травм і побільшало аналогічних лікувальних зак­ладів деінде. Ще за буття есесерівської санавіації «швидка» доправляла сюди по декілька пацієнтів щотижня. Оперували бригадами. А нині від сили одна людина на місяць. Не тому, що розпався СРСР, а тому, що розповзається досі ще державне тло вітчизняної медицини. В Кацапетівському облздорові ще сто разів подума­ють, чи направляти до Києва нещасного потенційного каліку, бо пам’ятають, що за кожного вилікуваного каліку треба бу­де Києву заплатити. Місцевий невропато­лог, який до хірургії й без того ставиться консервативно, скоріше порадить вітамін­чики й масаж до 14 років — а там буде видно.

— Якщо нерви перерізані, ніякі вітаміни не зарадять! — попереджає вже не МОЗ, а директор центру Володимир Карчемський.

На щастя, щойно цей шлюз знято. Як по­відомив Володимир Ігоревич, віднині до них можна їхати, навіть не маючи на руках нап­равлення облздорову й гарантії оплати. Бригади чергують цілодобово (т. 216-17-75).

Центр розташований у старих будівлях, зведених ще цукрозаводчиком Терещенком для робітників. На вузьких крутих сходах збереглися защепи — для килимів і дорі­жок. Нинішній еліті вітчизняної хірургії не до килимів. Бракує звичайного зшивного матеріалу. Період спонсорської безкорисли­вої підтримки плавно перейшов у період за­цікавленості прибутками. А виставляти ці­ну на операцію, година якої коштує три ти­сячі доларів (американські обчислення), а тривалість — до п’ятнадцяти дорогоцінних годин, — який реаліст на це піде, тим біль­ше, коли на ньому білий халат?

Отож Володимир Ігоревич твердо вважає, що елітною мікрохірургія у нас на Батьків­щині ніколи визнана не буде.

Залишається сподіватися, що це той єди­ний випадок, коли головний дитячий мікро-хірург помиляється.

Людмила МИКИТЮК, Юрій ВЕНГЕРЕШ (фото), «Голос України»